Сергій Лесун пішов на колону танків з «коктейлями Молотова». З того світу його витягнув ветеринар

Сергій Лесун – механізатор із села Рудка Чернігівського району, з “коктейлями Молотова” пішов на колону ворожої техніки. Зупинив танковий наступ рашистів на дві години. Допоміг ЗСУ, хоча сам постраждав, інформує Gorod.cn.ua 

– Діти дорослі. Я з шести років сирота. Уб’ють, так уб’ють. Зате хоч один танк та знищу, так я думав, – розповідає. – 27-го лютого колона танків, БТРів ішла з Любеча на Чернігів. Перед Рудкою, як їхати з боку Мохнатина, – місток. Мужики звалили там трохи дерев і перегородили дорогу. Дерева ті товсті, росіяни танками по них поїздили. Тим часом хтось зняв зі старостату прапор, «піджали хвости» і зачаїлися. а я ще зранку зібрався проти росіян. Зробив 4 пляшки «коктейлю».

По телевізору ж тоді розповіли, як його робити. Узяв ще пляшку бензину, про всяк випадок. Склав у пакет, за велосипед — і пішов. Зі мною ще троє односельців. Двоє, як почули той гуркіт, побачили техніку, відразу повернулися .Третій, Сергій Шульга, був зі мною, як кажуть, «для поддєржки штанов». Я — городами, десь півтора кілометра, велосипед дорогою залишив. Далі поповз. Дивлюся, техніки сила-силенна. Спереду російський дозор. Вояки на броні. І не видно колоні кінця- краю. Гудіння страшенне, — пригадує той день Сергій Лесун.

— Сергію Леонідовичу, ви були тверезий?
— Як стьоклишко. Мені ж не можна випивати. У 2015 переніс інсульт. Вони, певно, боялися злазити з техніки. Їздили і їздили по звалених деревах, аби їх потрощити. Там канава під дорогою. Я туди заповз, листям себе обгріб. І заліг. Між ними і мною було метрів десять, не більше. Хвилин сорок чекав. Голову не можна було підняти.

— Коли зважилися?
— Тоді, як засікли і почали стріляти по мені з танкового кулемета. Кущі голі, адже зима, лютий. Куля пробила двічі капюшон, куртку, светр, сорочку, футболку і майку Запекло на лопатці. Щоб дуже було боляче, — то ні На якусь хвильку все затихло. А потім кинули в мене гранату. Вона бухнула поряд зі мною. Уламки полетіли в ноги. У валянці потекла кров. У цей час БТР, з якого мене розстрілювали, почав від’їжджати. Я запалив пляшку, кинув. Поцілив. Чув вибух. Піднявся і не оглядуючись кинувся тікати, лишив решту пляшок там. Шульга, як побачив, що я біжу, рвонув за мною. Не знаю, де взялися сили. Біг, а вони навздогін поливали мене з танкового кулемета, мінометів, автоматів. Купі з автоматів тьовкали, а ті, що з кулемета, — ду-ду-ду. У мене ж серце хворе, упав навколішки, трохи відсапнувся і далі побіг. Не озирався. Думаю, аби вони погналися за мною, добили б.

На фото Сергій Лесун

— Що дружина сказала, коли побачила вас у крові?
— Не пам’ятаю. Мене перев’язали якраз зять був у нас машиною. Вирішили везти до лікарні в Чернігів. Приїхали в Білоус, а там обстріли «Градами», вирви, дим, хата горить. Наші усі три мости попідривали, до Чернігова ніяк не пробратися. – «Смерчі» печуть. Навкруги ляскає, суха трава горить. Заїхали до пенсіонерки Валентини Легкобит, колишньої фельдшерки. Та надала першу допомогу. Поки їздили, години дві минуло. Коли поверталися в Рудку, зустріли ту колону.

— Виходить, ви її на дві години затримали. Це, певно, дало час нашим військовим окопатися, підготуватися.
— Виходить, що так. На війні і хвилина вирішує багато.

— Чоловік біг під градом куль, поранений. Ми їздили пізніше на те місце, там усі дерева посічені осколками. Щось таки його врятувало від смерті. — говорить Наталія Лесун, дружина.

— Маєте на увазі Бога чи янгола-охоронця?
— Думаю його сестра з того світу. Її вже скоро два роки, як не стало. Вона Леонідовича дуже любила. Як він додому дістався з простреленими ногами, не уявляємо. Що вже кричати. Ми плакали Якби не Тарасенко, чи й був би мій чоловік на цьому світі. Ми Миколі Григоровичу безмежно вдячні.

На фото – Микола Тарасенко

Це Наталія Лесун сказала про 47-річного Миколу Тарасенка з Рудки. Він за освітою ветеринар-фельдшер. Нині працює охоронцем пожежником на чернігівському комбінаті «Астра».